Nazywając książkę poetycką Algometria, Iryna Wikyrczak bez wątpienia otwiera bardzo produktywny kierunek rozmyślań, interpretacji, introspekcji i autoanalizy. Algometria to odkrywanie wrażliwości na ból poprzez naciskanie punktów bólu, ocena progów sensorycznych pod działaniem pewnych bodźców, dział medycyny ratunkowej, pole do dyskusji dla lekarzy, psychologów, neurologów oraz neurofizjologów. Pojęcie „algometrii” niesie za sobą ciekawą i produktywną metaforykę terminologiczną na wzór pojęć „próg bólu”, „przedział tolerancji bólu”, „szok bólowy”, „lustro bólu”, itp. „Co to za terminy, które nie mogą się wyłonić z metaforycznej łupiny i stać się bardziej precyzyjne oraz jednoznaczne, jak tego wymaga dowolna nauka?” – zapyta daleki od poezji pragmatyk. „Po co nam to w poezji?” – zapyta czytelnik, który oczekuje od wierszy tylko niezwykłości i trącania delikatnych strun piękna. Bo tak naprawdę, to po co? Poezja często kryje się tam, gdzie jej jeszcze nie szukano (bo tam, gdzie już szukano i znaleziono, wznoszą się całe góry poetyckich sztamp i stereotypów słownej kombinatoryki, które dawno przestały działać na zmysł estetyczny). Dlatego poetom niełatwych czasów przychodzi pielęgnować swoje „kwiaty zła”, rozgrzebywać szczeliny własnego „ja”, zaglądać pod zbroję doświadczenia życiowego, osobistych i historycznych traum, mierzyć głębię przepaści egzystencjalnych. Jak byśmy nie próbowali uniknąć fizjologii wizerunku ludzkiego, nie da się obejść bez pojęcia „bólu”. Zygmunt Freud nazywa ból kluczem do uświadomienia sobie przez człowieka własnego ciała, pomagającym zdobyć „wiedzę reprezentatywną” o sobie, a w związku z tym – o świecie. Oczywiście, percepcja sensoryczna bólu jest procesem fizjologicznym, natomiast emocjonalne odczucie bólu w znacznej mierze zależy od samej jednostki, świadczy o niej samej. fragment Wstępu Hałyny Kruk

Iryna Wikyrczak (1988) – ukraińska poetka, pisarka, tłumaczka i menedżerka kultury. Jest autorką książek poetyckich Rozmowa z Aniołem (2004), Algometria (2021) oraz dwujęzycznego albumu Zeitzug: Czernowitz-Prag-Wien (2011). Stypendystka Gaude Polonia (2014, Warszawa) oraz Programu L. Kirklanda (2017–2018, Kraków). Iryna Wikyrczak była m.in. dyrektorką festiwali literackich w Ukrainie (Meridian Czernowitz, Intermezzo Short Story Festival) oraz kuratorką wydarzeń literackich w Polsce, Niemczech, Holandii. Członkini ukraińskiego PEN-Clubu. Od 2019 r. do 2021 r. mieszkała we Wrocławiu i jako asystentka wspierała Noblistkę Olgę Tokarczuk.

Obecnie przygotowuję rozprawę doktorską o twórczości poetki Rose Ausländer pod kierunkiem prof. dr hab. Joanny Degler na Katedrze Judaistyki im. T. Taubego Uniwersytetu Wrocławskiego. Mieszka pomiędzy Polską a Francją.

Назвавши поетичну книжку Альгометрія, Ірина Вікирчак, без сумніву, відкриває дуже продуктивний напрямок для роздумів, прочитань, самозаглиблення та самоаналізу. Альгометрія – це виявляння больової чутливості шляхом натискання на больові точки, оцінка сенсорних порогів під дією певних стимулів, царина медицини невідкладних станів, поле для дискусій лікарів, психологів, неврологів та нейрофізіологів. Поняття “альгометрії” тягне за собою цікаву та продуктивну термінологічну метафорику на зразок понять “больовий поріг”, “інтервал больової переносимості”, “больовий шок”, “дзеркало болю” тощо. “Що ж це за такі терміни, які не можуть вилонитися із метафоричного лушпиння і стати точнішими й однозначними, як того вимагає будь-яка наука?” – запитає далекий від поезії прагматик. “Навіщо це нам у поезії?” – запитає читач, який очікує від віршів лише красивості та зачіпання делікатних струн прекрасного. А й справді – навіщо? Поезія часто криється там, де її ще не шукали (бо там, де вже шукали і знайшли, височіють цілі гори поетичних штампів та стереотипів словесної комбінаторики, які давно перестали зачіпати естетичне чуття). Для цього поетам нелегких часів доводиться плекати свої “квіти зла”, розколупувати тріщини власного “я”, зазирати за лаштунки життєвого досвіду, особистих та історичних травм, вимірювати глибину екзистенційних прірв. Як би ми не намагалися уникнути фізіологічності зображення людського, обійтися без поняття «болю» неможливо. Зиґмунд Фройд називає біль ключем до усвідомлення людиною власного тіла, який допомагає отримати “репрезентативне знання” про себе, а відтак – про світ. Звісно, сенсорне сприймання болю є фізіологічним процесом, натомість емоційне відчуття болю значною мірою залежить від самої особистості, свідчить про неї саму. Передмова Галина Крук

Ірина Вікирчак (1988) – українська поетка, письменниця, перекладачка і менеджерка культури. Авторка книжок поезії “Розмова з ангелом” (2004), “Альгометрія” (2021), а також двомовного поетичного альбому “ПотягЧасу: Чернівці-Прага-Відень” (2011). Стипендистка програму Gaude Polonia (2014, Варшава) та програми ім. Л. Кіркланда (2017-2018, Краків). Ірина Вікирак, поміж іншим, була директоркою літературних фестивалів в Україні (Meridian Czernowitz, Intermezzo Short Story Festival) та кураторкою літературних подій у Польщі, Німеччині, Голландії. Членкиня Українського ПЕН-клубу. З 2019 по 2021 р.р. мешкала у Вроцлаві та працювала як асистентка Нобелівської лауреатки з літератури Ольги Токарчук.

На даний час пише дисертацію про творчість поетки Розе Ауслендер під керівництвом проф. Йоанни Деґлер на кафедрі Юдаїстики ім. Т. Таубе Вроцлавського Університету. Мешкає між Польщею та Францією.